Глава УГКЦ: «Застерігаю від будь-яких спроб перешкоджати хресній ході, бо це піде ворогам на руку»

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми враженнями від так званої хресної ходи, яка іде на Київ.

Блаженніший Святославе, як ви ставитеся до так званої хресної ходи за мир, яка йде на Київ? Бо в українському суспільстві ставлення до неї неоднозначне...

Хресна хода для нас є чимось звичним. Усі ми беремо участь у подібних заходах. Наприклад, нещодавно наша Церква пережила велелюдну прощу до Зарваниці, в якій взяло участь понад 140 тисяч вірних. І це паломництво не викликало ажіотажу чи побоювань в українському суспільстві. Тож ідеться не так про хресну ходу як таку, а про смислове навантаження, яке їй намагаються дати.

Якщо ми приглянемося до хресної ходи, яку організувала УПЦ (Московського патріархату) в Україні, то, очевидно, навіть у віруючих людей виникне багато сумнівів. І, гадаю, небезпідставно.

Передусім у нас виникнуть сумніви тому, що організована в такий спосіб хресна хода несе в собі багато нерелігійних елементів. Думаю, віруючі люди в Україні вміють сьогодні відрізняти релігійне від політичного.

Проти релігійного змісту ніхто не має жодних застережень. Навіть більше, усі підкреслюють, що віруючі люди мають абсолютне право в мирний спосіб звершувати свій релігійний обряд.

Побоювання багатьох є також у тому, що тих учасників ходи можуть використати як інструмент для якоїсь ще не оголошеної, не декларованої мети, як це вже було на Донбасі в недавньому минулому

Тривогу викликає саме нерелігійний аспект цієї ходи. У мене особисто, коли я почув про це, виникла певна асоціація з болем, який всі ми пережили. Ми всі пам'ятаємо, як на початку війни на Донбасі агресор використовував тактику живого щита (використовували старців, жінок, навіть дітей як щит для озброєних злочинців). Така поведінка є просто вершиною цинізму. Я вже не кажу про те, що гідність людської особи не можна використовувати як інструмент задля якоїсь мети.

Побоювання багатьох є також у тому, що учасників ходи можуть використати як інструмент для якоїсь ще не оголошеної, не декларованої мети, як це вже було на Донбасі в недавньому минулому.

 

Від початку оголошення цієї ходи її організатори одразу натрапили на велику недовіру суспільства. Чому?

Це, на мою думку, сталося саме через те, що, на жаль, Московський патріархат дуже часто використовувався як інструмент у руках агресора. Це загальновідомий факт.

На мою думку, що найбільше бракувало і бракує сьогодні, то це спілкування між очільниками цієї релігійної спільноти та українським суспільством.

Сам факт існування недовіри є нині очевидний. У здоровому суспільстві, коли хтось відчуває, що до нього є недовіра, шукає можливостей для налагодження комунікації, аби спростувати і розвіяти всі побоювання, особливо якщо вони безпідставні.

Що ми бачимо натомість? Спільнота Московського патріархату на рівні багатьох її речників проявляє себе не здатною до діалогу з суспільством і щоразу більше замикається у собі. А спроби комунікації не те що невдалі, а часто мають зворотний ефект до очікуваного.

Сьогодні ми просто бачимо, що відкритості до суспільства з боку Московського патріархату немає. І це породжує сумніви, підозри. Інколи, можливо, там, де причини для цього немає

Скажімо, коли виникли різні підозри до цієї хресної ходи, речник УПЦ (МП) владика Климент дав прес-конференцію. Суспільство очікувало якогось слова, де були б пояснення, що саме ініціюється цією спільнотою. На мою думку, ця прес-конференція була просто провальною. Вона не те що не розвіяла сумніви, а й породила багато нових.

Публічно заперечувати очевидні факти не є способом спілкування із суспільством.

Хотів би відзначити, що попередня команда, яка виконувала функцію прес-служби Московського патріархату під керівництвом отця Георгія Коваленка, набагато краще справлялася зі своїми завданнями. Сьогодні ж ми бачимо, що відкритості до суспільства з боку Московського патріархату немає. І це породжує сумніви, підозри. Інколи, можливо, навіть там, де справжньої причини для цього немає.

 

Бачив у соціальних мережах інформацію про те, що ініціатори хресної ходи не готові брати на себе відповідальність за дії її учасників, які не збігатимуться із первісно заявленою метою. Це правильна позиція?

Дуже часто очільники Московського патріархату в Україні ініціюють якісь акції або стаються події за їхньої мовчазної згоди, за які потім священноначаліє не хоче нести відповідальності, знімає із себе відповідальність.

Ось недавній мітинг перед дзвіницею собору Святої Софії, на якому віруючі Московського патріархату декларували свою приналежність до цієї Церкви. Пізніше очільники цієї структури заперечили будь-яку відповідальність за дії тих людей. І тепер виникає запитання: зініціювати багатотисячний похід на Київ легко, але чи візьмуть відповідальність за дії тих людей очільники цієї ходи і ті, які її зініціювали? Чи не буде такого, що вони прийдуть до Києва і вийдуть з-під контролю своїх духовних лідерів? І тоді духовенство просто розведе руками і скаже, що відмежовує себе від їхньої поведінки. Тут виникає дуже багато внутрішніх проблем Московського патріархату, де священноначаліє не керує, не відповідає, навіть більше - публічно відмовляється від відповідальності за дії своїх вірних.

 

То що ж робити у цій ситуації: блокувати рух цієї ходи чи пасивно спостерігати?

Я б хотів окремо звернутися до тих, які вважають себе українськими патріотами, які публічно висловлюють ідеї несприйняття цієї ходи і навіть хочуть перешкоджати її учасникам. Застерігаю від будь-яких спроб перешкодити цій ході. Бо такого типу поведінка йде на руку ворогам України.

Здатність бути стриманим і панувати над своїми емоціями та не піддаватися на провокації – це ті елементи, яких необхідно дотримуватися, щоб ті, хто хоче використати вірних Московського патріархату як живий щит для своєї антиукраїнської діяльності, зазнали невдачі

Якщо з нутра учасників цієї хресної ходи вийдуть антиукраїнські гасла і провокації, то це стане кінцем Московського патріархату в Україні. Гадаю, священноначаліє повинно це розуміти.

А з нашого боку чи з боку тих, які вважають себе українськими патріотами, не потрібно піддаватися на провокації. Треба просто чітко фіксувати такого виду поведінку і подавати її до загального відома. Гадаю, це також повинні робити органи державної влади. Серед духовенства Московського патріархату є дуже багато фактів поведінки, не сумісної з покликанням громадянина України. Про це нам було сказано під час останньої зустрічі голови Служби безпеки України із Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій. Про це треба відкрито говорити!

Гадаю, прозорість суспільства, можливість справді відрізняти церковне від політичного, здатність бути стриманим і панувати над своїми емоціями та не піддаватися на провокації – це ті елементи, яких необхідно дотримуватися, щоб ті, хто хоче використати вірних Московського патріархату як живий щит для своєї антиукраїнської діяльності, зазнали невдачі.

 

Розмовляв о. Ігор Яців,
Департамент інформації УГКЦ