Ікона «Милосердя двері». Отець Богдан Прах про історію її коронації

Цими днями у Львові перебуває чудотворна ікона «Милосердя двері». Минулого року Папа Франциск вибрав українську ікону Пресвятої Богородиці для відкриття Ювілейного року Божого милосердя у всій Католицькій Церкві.

Не всі знають, що ініціатором коронації був ректор Українського католицького університету о. Богдан  Прах. Від пошуку до коронації - о. Богдан Прах розповів, як це було. 

Отче, розкажіть про ваше «знайомство» з іконою «Милосердя двері»?

Несподівано, у 1990 році я отримав призначення на парафію в Ярославі. До того часу я декілька раз проїжджав повз церкву. Не знав про ситуацію з вірними – чи вони є, чи їх нема – проте розумів, що храм потребує ремонту. Священиком до мене був поважного віку монах, який доїжджав із Перемишля, – сил на це у нього не вистачало.

Після призначення я почав цікавитися історією парафії. Вже у перші дні роботи в архіві знайшов багато інформації про Ярославську чудотворну ікону. Джерела твердили, що образ був відомий не тільки в Ярославі – до неї приходили з прощами із Угорщини, Словаччини, Галичини.  Проте у напівзруйнованій церкві ікони не було. Почав розпитувати. Під час однієї розмови із керівництвом Музею в Ярославі дізнався, що ікона в них.  Щоправда, не серед виставлених експонатів. До сьогодні пам’ятаю лави у сховищі, де вона лежала. Згодом ми розпочали розмови, як повернути образ до церкви. Потрібно було отримати дозвіл від Міністерства культури Польщі

Паралельно ми відновлювали церкву. Ремонтні роботи тривали три роки. Коли Міністерство погодило «передати ікону на тимчасове зберігання церкві», ми також вирішили від реставрувати престіл, на якому коли вона стояла. Ярославську ікону внесли до храму напередодні його посвячення у 1993 році.

Відразу після цього ми почали клопотати про створення санктуарію для коронації ікони

Що таке коронація ікони?

У Католицькій Церкві особливим актом відзначення ікон Богородиці є прикрашення їх коронами чи коронування. Коронованими можуть бути виключно ікони та статуї Богородиці (згідно з Інструкцією 1975). Представлені до коронування ікони повинні мати особливу пошану серед вірних. Акт коронування здійснює Папа або делегований єпископ. Освячені корони називаються папськими або римськими. Традиційно, корони виготовляють із золота.

Невідомий час створення образу Пресвятої Діви Марії, але архівні джерела свідчать, що про неї було відомо ще на зламі XVII і XVIII століть. Коронували ж тільки на початку 90х.

Парох Ярослава, о. Хотинецький, звернувся з відповідним клопотанням ще в квітні 1929 року. В липні 1930 року єпископська консисторія повідомила про початок процесу. Була навіть створена Комісія для дослідження зазнаних при іконі «Милосердя Двері» ласк. Комісія зробила кілька робочих візитів до ярославського парафіяльного управління. Втім, нам невідомо ані про результат роботи комісії, ані про те, чому коронація в той час так і не відбулася.

Напочатку 1994 року я подався до Ватиканського архіву, щоб знайти пакет документів, який подав о. Хотинецький. На жаль, відшукати не вдалось.

Натомість знайшов декрети Папи Пія VI, які стосувалися церкви Преображення Господнього та Ярославської ікони. Ще у 1779 році папа Пій VI на десять років наділив «спеціальними відпустами тих, що моляться перед престолом та Іконою Пресвятої Богородиці [...], особливо за душі, що у чистилищі терплять». Того ж року Апостольська столиця офіційно визнала ікону Пресвятої Діви Марії в ярославській церкві чудотворною. Згідно з наказом Ватикану, декрет вирізьбили на мармуровій плиті та вмурували в стіну коло престолу чудотворної ікони Богородиці. Ця плита є і сьогодні.

Під час візиту до Конгрегації доктрини віри запитав, що потрібно зробити, щоб коронація таки відбулася.

Найважливішим було зібрати пакет необхідних документів. Восени 1994 року єпископ Іван Мартиняк подав до Апостольської столиці обширну й документально обґрунтовану заяву про коронацію ікони «Милосердя Двері», і влітку 1995 року з Ватикану надійшла позитивна відповідь. Очевидно, не останню роль зіграли декрети Папи Климента XIII та Пія VI, які я знайшов в архіві.

Ви зазначили, що корони повинні бути із золота. Де шукали кошти для виготовлення?

Не просто із золота. Із золота найвищої проби та діамантів. Як тільки ми отримали сигнал з Ватиканської столиці про позитивне рішення, звернулися до людей за допомогою. Люди відгукнулися: приносили золоті та срібні речі. Я не сподівався на таку підтримку. Срібло низької проби ми продавали – цими коштами платили ювелірам за роботу. Одразу виготовили дублікати корон з міді – більшість часу оригінальні корони є в сейфі.

Блаженніший Святослав розповідав про ваші з ним зустрічі у Ватикані у той час, зазначаючи, що «йому цікаво було бачити людину, яка отримала доступ до таємного ватиканського архіву». Як ви отримали доступ?

Насправді 20-25 років тому це справді не було легким завданням. Минуло декілька років від краху Радянського Союзу. Атмосфера шпигунства. Документи могли викрадати, нищити. Потрібні були спеціальні поручення, дозволи, рекомендації, щоб працювати в архівах Ватикану. Мені пощастило – це час Папи Івана Павла ІІ. Поляка, оточення якого здебільшого було також польським. З багатьма священиками я мав теплі стосунки з часів студентських років. До прикладу, якийсь час я сидів за однією партою в семінарії з Архиєпископом Мокшицьким – пізніше другим особистим секретарем Івана Павла ІІ. Із директором архіву, де працював, ми разом були на докторському семінарі в університеті. Були й інші.

Проте дозволи вдалось отримати не всюди. До прикладу, я дуже хотів працювати в єзуїтських архівах. У міжвоєнний період  їм вдалось назбирати колосальний матеріал. На жаль, ні в єзуїтські архіви Польщі, ні Ватикану тоді потрапити не вдалось. Зараз із доступом простіше.

Цими днями ікона перебуває у Львові. Коли виникла ідея привезти її в Україну?

Сьогодні ікона – власність польської держави. Є чітко прописана процедура, що потрібно зробити, аби отримати дозвіл. Напевно ніколи б не прийшла така думка, якби образ не побував в Римі. Одного дня я подумав, що було би гарно мати ікону «Милосердя двері» в Львові на завершення Ювілейного року Божого милосердя. Тут є душа нашої Церкви. Цими міркуваннями я поділився із Блаженнішим Святославом.

Відділу інформації УКУ