Інститут Історії Церкви провів науковий симпозіум «Патріарх Йосиф Сліпий – знайомий і незнаний» в Ужгороді

Інститут Історії Церкви УКУ провів черговий науковий симпозіум «Патріарх Йосиф Сліпий – знайомий і незнаний». Захід відбувся 13 березня 2017 р. в залі Вченої ради Ужгородського національного університету за підтримки Науково-дослідного центру історично-релігійних студій “Логос”.

З доповідями виступили – єп. Гліб Лончина, який особисто знав патріарха Йосифа, та молоді дослідники – о. Михайло Михайлець, Марія Майороші, Анатолій Бабинський, чиї наукові пошуки заторкають окремі аспекти життя чи служіння патріарха Йосифа. З вітальним словом до присутніх звернувся єпископ-помічник Ніл Лущак. Модерував симпозіум – Володимир Фенич, координатор НДЦІРС “Логос”, а координував захід – Олег Турій,  директор ІІЦ УКУ.

Єпископ Гліб Лончина у своїй доповіді наголосив, що Йосиф Сліпий, займаючи різні посади, мавбагато титулів, але є  один титул, яким патріарх часто сам себе називав, – це титул в’язня, в’язня Христа ради. Бо все, що він перетерпів чи що він робив – це все ради Христа. Життя Йосифа Сліпого можна поділити на три періоди. Перший – це його молодість. І тоді він був в’язнем Христа ради, хоча й добровільним, не як раб, а як Його вірний слуга, бо віддав своє життя Богові як священик, як  ректор. Митрополит Андрей Шептицький прагнув, щоби мати Український католицький університет. Якщо митрополит Андрей був джерелом натхнення, то Йосиф Сліпий був серцем цього проекту. Після молитви наука для нього завжди залишалася на першому місці.

Уже пізніше, в ув’язненні, наголосив єпископ, Йосиф Сліпий залишався Величчю. Коли він з’являвся між в’язнями, то всі розуміли, що це велика людина. Тому Йосифу Сліпому не дозволяли надовго залишатися в одному місті його покарання. Після звільнення Йосиф Сліпий і далі був в’язнем Христа ради. Перетинаючи кордон з Радянським союзом, митрополит благословив свою Церкву, і та Церква завжди була в його серці. Але не лише Церква в Україні, але й на поселеннях. Це бажання єдності спонукало митрополита виступити з ідеєю патріархату.  І це була не почесть для нього, а необхідність, аби наша Церква не розпорошилася, не асимілювалася.

Отець Михайло Михайлець, викладач історії та багослов’я Ужгородської греко-католицької богословської академії імені блаж. Теодора Ромжі, представив доповідь “Між ісповідництвом і апостазією: постаті митрополита Йосифа Сліпого та протоієрея Гавриїла Костельника на тлі трагічної доби”. Охарактеризувавши стан УГКЦ у міжвоєнний час, отець Михайло зауважив, що і о. Йосиф Сліпий, і о. Гавриїл Костельник були авторитетними греко-католицькими служителями 20-40-х рр. ХХ століття, обидва займалися наукою, писали богословські праці, були близькими співпрацівниками митрополита Андрея Шептицького, під його протекторатом здобули свої наукові ступені, походили з багатих селянських родин. Було так багато спільно, і так різко розійшлись їхні погляди. На основі джерел, викладач зауважив, що отець Гавриїл, з однієї сторони, не маючи сил опиратися шантажу з боку органів влади, а з іншої сторони – хворіючи манією величі, очолив Львівський псевдособор 1946 р. по ліквідації УГКЦ, в той час, як о. Йосиф Сліпий пішов на 18 річне ув’язнення ради цієї Церкви. Свою доповідь о. Михайло Михайлець завершив слова папи Івана Павла ІІ, які були виголошені в 40-й день після смерті Йосифа Сліпого “Пам’ять про нього залишиться нестертою в анналах загальної та церковної історії”.

Марія Майороші, директор Музею історії УжНУ, представила зв’язки Йосифа Сліпого з духовенством Мукачівської єпархії.  Перше знайомство священиків Мукачівської єпархії з тоді ще ректором семінарії о. доктором Йосифом Сліпим відбулося заочно, а саме через його наукові праці, якими цікавилися молоді семінаристи Ужгородської богословської семінарії. Зокрема майбутній владика Йосиф Головач, який вважав погляди доктора Йосифа оригінальними, грунтовними, яким можна довіряти.

Надалі доля розпорядилася так, що декілька душпастирів ділили з митрополитом його нелегкий шлях, познайомившись особисто вже в табірних умовах. На основі опрацьованих джерел, усних свідчень, доповідачка зауважила, що всі як один згадували про кир Йосифа як справжнього духовного наставника, кожен зі священиків намагався провести час з митрополитом: побути на таємному богослуженні, висповідатися чи просто поспілкуватися на різні теми. Отець Антон Бачкай назвав ці зустрічі “наймилішими”… Особливо вражала його духовна міць і харизма.

Аспірант кафедри церковної історії УКУ Анатолій Бабинський, розкриваючи доповідь “Йосиф Сліпий: митрополит – верховний архієпископ – патріарх”, наголосив, що відмова у визнанні патріархату стала стимулом для осмислення того, чим патріархат є і що означає жити патріархальним життям. А це – плекати власну східну традицію, розвивати своє богослов’я і науку, розвивати структури. Відбулось глибше усвідомлення того, що патріархат це не титул, а ціле життя Церкви.

Віктор Кічера, доцент кафедри історії України УжНУ, звернув увагу на те, що Йосиф Сліпий залишався в’язнем після свого звільнення, бо ув’язненою була його Церква. Він також заторкнув тему патріархату УГКЦ, наголошуючи, що титул патріарха не був для Йосифа Сліпого самоціллю, чому ж все-таки він його не отримав?

о. Юрій Орос, викладач історії та багослов’я Ужгородської греко-католицької богословської академії імені блаж. Теодора Ромжі, розповів, що мав нагоду спілкуватися в Римі з тими особами, які знали особисто Йосифа Сліпого. На основі цих розповідей, він виокремив дві характерні риси патріарха – безкомпромісність і цілеспрямованість. Окрім цього дискутант зауважив, що Йосиф Сліпий після свого звільнення став голосом мовчазної Церкви і, мабуть, жоден з його попередників чи наступників так відкрито не говорив з Папою Римським, зокрема, у справі надання УГКЦ патріархату. “Греко-Католицька Церква дала Католицькій Церкві так багато мучеників. Як аргументував Ватикан відмову у патріархаті?” – запитав у присутніх отець Юрій.

Діана Штерр, лектор-екскурсовод Музею історії УжНУ, зауважила, що сучасне людство перенасичене загальною інформацією, тому не шукає глибини, не звертає увагу на важливі речі. Тому так виходить, що про тих людей, які становлять кістяк людства, люди майже нічого не знають. Дискутантка також додала, що титули є важливі, адже у науковій літературі ми пізніше маємо проблеми з конотацією тих чи інших церковних понять. І останнє, наголосила Діана Штерр, ми маємо пам’ятати і шанувати тих, хто стояв біля витоків нашої Церкви. І на Закарпатті ми зараз думаємо про те, як вшанувати 70-ті роковини від моменту вбивства блаженного Теодора Ромжі.

Реагуючи на дискусійні питання, проректор Олег Турій уточнив, що були різні причини, чому Папа Римський не надав патріархат УГКЦ. З однієї сторони, не було єдності і підтримки серед усіх єпископів ГКЦ, а з іншої, Папа апелював до того,  що не можна встановити Патріархат, якщо Патріарх знаходиться поза межами своє матірної Церкви.

Підсумовуючи дискусію, модератор Володимир Фенич зауважив, що варто також досліджувати питання про ту неволю, яку довелося пережити Йосифу Сліпому на волі. Це дуже складний період життя патріарха  після звільнення. Цікаво було б також порівняти історію знищення УГКЦ в Галичині і на Закарпатті.

Нагадаємо, що 2017-й рік проголошений роком патріарха Йосифа Сліпого. Минуло 125-років від його народження. З ініціативи Інституту історії Церкви УКУ в різних містах України проходять наукові симпозіуми «Патріарх Йосиф Сліпий – знайомий і незнаний», які покликані, вшановуючи пам’ять патріарха, заохотити  науковців на професійному рівні осмислити життя Великого українця.

ichistory.org.ua